•  С. «Жень!»
  
•  Я. «А?», я впізнав її – це була не дуже приставу та напряжна співробітниція з кредитного відділу. Світлана. Вона була струнким, гарним юзером з категорії «Я спочатку сама спробую розібратись, а якщо не получиться то вже до вас подзвоню…» Ідеал юзера.
  
•  С. «Доброго ранку! Я тебе вчора біля спорткомплєкса бачила, для теніса вже вродє холодно…Чьо ти там робив, до молодиць ходив ? От усе Ліді розкажу, чим тим без неї займаєшся як побачу, » сміється.
  
• Я. «Я на снігоході катався з мужиками»
  
• С. «ЧЕСНО ???!!!»
  
• Я. «Нє.Жартую я так специфічно.»
  
• С. «Блін. Розводчик…», зазиваюче хіхікає.
  
• С. «Жень, у мене щось з комп’ютером. Не можу в ОДБ зайти, помилку видає яку я ще ніразу не бачила. Глянеш?»
  
• Я. «Не зараз. Давай трішечки пізніше, якщо це не критично»
  
• С. «Ок. А коли ти у мене зайдеш?»
  

        … її питання лунає дуже чітко та голосно. Клієнти, що тупо стояли у коридорі вдивляючись пустими очима в договори та по декілька разів перечитуючи їх не розуміючи сенсу та підвоху складних , хитро зліплених речень нашою юристкою Оксанкою, почали передивлятися між собою, перешіптуватись. При усвідомленні свого не цілком зручного становища, активізувалась захисна система Світлани. Шкіра на лиці змінювала кольори як на хомілеоні, неначе вона хотіла підібрати колір стіни біля якої стояла. Розтворитись як туман, скинути з себе ці роз’їдаючи погляди громади, щоб не чути цих обговорень її культури натовпом. Її помилка мінімальна, але катастрофічна. Вона не подумала, що ця вжита, продавана і пережована у банку фраза, яка вже давно усіма працівниками адекватно сприймається може бути неправильно чи не коректно інтерпретована з нашої точки зору дійовими особами імпровізованого коридорного спектаклю. А насправді фразка безбідна. Означає «віддалений доступ у її машину з моєї, що я глянув на проблему не заходячи у кабінет до неї і не виходячи зі-свого». Бідненька втікла у парашу, яку жінки називаються вульгарно «таулєтом»… Завіса.
Передімною ті самі омріяні двері у відділ «Інформаційно-програмного забезпечення». Печатка вже зірвана – значить начальник вже на місці. Мозок відключився і перебуває у прострації. Руки самі пам’ятають код. Я досяг мети подорожі. Я прокинувся, я дійшов, я усе переборов на своєму шляху і тепер як Магеллан заходжу у свій маленький куточок спокою, сідаю у м’яке шкіряне крісло. Широ і втомлено , щасливо і замріяно посміхаюсь своєму начальнику, потискаю йому руку - він мені. Ідилія йо-ма-йо. З його потрісканих від холоду вуст доноститься проста як життя фраза:

• Н. «А ти чьо прішол то? Ми же с табой махнулісь дєжурствамі. Ти севодня с 10-ті часов. Іді спі…актівіст»
  
• Я « Блядь…», уходжу. Щось мало статися херове і не звичне, от і сталося Я відчував.

The end.

Дітки, мораль цього оповіданнячка така, що правильно поставлене питання це навіть не половина , а 99% правильної відповіді . Вчіться задавати завідома правильні, конкретні питання.