Цікаво, а де було перший раз «спасіба»? Хм.

Тепло, тепло, дуже тепло… гаряче! Я в приміщенні. Знімаю шапку, шарф. З грацією балерона підпливаю до охорони потиснути руку та розписатись у журналі про зривання печатки на дверях опломбованих секторів.

•  Я «Підьом солдат !»
  
•  О. «О! Привіт Жек. А я не спав ніхуя. Хіба що покімарив здецел. Пару часіків » рже.
  
•  Я «І що солдату снилось? Гражданка нібось?!» усміхюсь, так як воінезована охорона – то звичайні люди як я чи ти, але мені подобається піднімати їм статус та дух боротьби називаючи солдатом. Вираз облича змінюється, плечі відразу розпрямляються а грудинка надувається. Постає гордий Геракл. Кумедно. Все ж таки як людям мало треба для щастя…
  
• О. «Та нє. Не гражданка. Жопа якась снилась. Типу мене в армію загребли суки. Проснувся в поту. Ну нахуй такий сон кончений, краще б не лягав, а діжурив почєснаку. Досих пір ачко грає »
  
• Я «Чьо тобі боятись то? Два рази в армію не беруть.Розслабся і подумай про щось хороше… нууу про Мальдіви наприклад…», я точно знав, що він вже відслужив, так як у воінезовану охорону беруть тільки чоловіків які пройшли жах армії.
  
• О. «Та які в пізду Мальдіви. За 700 рублів я тільки можу гандонів накупити, надути їх гелієм і полетіти як на повітряному шарі. І то капусти не хватить. Треба вже в СБУ переходити нахуй…А про армію я це знаю, ти це знаєш. Але досих пір косбасіт почуття чогось страшно хуйового. Тіпа бодун, а опахмєлитись нема чим. Мандрає їбошить. Нічко, я челавєк опитний, через годину здаю пост і піду в’їбу сотню. Відпустить полюбому. Опит не прап’ьош!». Регоче як дебіл.

          Нуууу тепер вже і у мене мандраж починається. І це чмо, яке боїться власного сну мене охороняє від бантидів?! Ну друзі, це сумнівна гарантія безпеки. Так, для відводу очей. Гляньте яка у нас тут фортеця. Добре, Добре. Мені залишилось до кабінету з м’яким кріслом та броньованими дверима на кодовому замку, всього навсього…. пройти через практично усі кабінети. Піднятись на другий поверх і я на місці. «Головне посміхатись і привітно зі-всіма здороватись», повторював я сам собі, «хоча ні ! Стій! Скалься, скалься на усіх прохожих. Ні з ким перший не здоровайся, відводь погляд, або дивись з-під лоба. Хай думають , що мене вже дістали до них і не підійдуть. Полюбому ніхто не підійде зі своїми проблемами. Кому захочеться нівечити свій вранішній настрій моїм». Так і зробив. Доки я це собі повторював розписуючись в журналі , привалили «тяжка техніка» - каса. «Тяжка» - всенсі «тяжка на підйом» . Обучити чомусь їх ну просто катастрофічно не реально для розумного мешканця нашої прекрасної планети. Ну і у мене теж не виходить. «Техніка» - тому що роблять усе бездумно як роботи.

• О. «Доброго ранку Дим’яновна. Шо там нового? Як дєла?»
  
• К. «Та як по пизді мочалкою!»
  
• Я «Тобто як «по маслу» Ви хотіли сказати?»
  
• К. «Те що хотіла – те і зсказала. Доречі , умнік. Ти мені зробив пєчатні форми правильні по касовому ордеру ? а? Ото ж то. І цей, ВестернЮніон опять глючить. То работаєт, то нє. Вас не дочекаєшся. Скорше в гроб уляжешся…»
  
• Я. «Ордера зроблю. А з WesternUnion що не так? Можна трішечки конкретніше.»
  
• К. «А я шо. Відкриваю як завжди по лівій кнопці мишкі. Пишу там у вікні , де вікно щоб писати. 520 гривень…»
  
• Я. «Так. Стоп. Ви через WesternUnion намагаєтесь гривні переказати ?!»
  
• К. «А шо, якщо клієнт стоїть. Тиче мені оті гривні. А шо я маю?! Послати його , чи шо?»
  
• Я. «За 10 років роботи на посаді начальника відділу касових операцій, Ви не знаете , що у системі WesternUnion можна переказувати тільки долари ? 840 валюту блін?»
  
• К. «Ой, я вже стара. А ви молоді, що можна зістарої жінки взяти.», дуже стидливо та єхидно посміхається.

Все. Ніби все. Практично дійшов. Ось ця ниточка Аріадни у захищений світ без клієнтів та каси – сходини на другий поверх.Ура. Ще трішечки….бігом-бігом-бігом…