Повільно, як важкий трьохпалубний фрегат з парусами пропливаю поміж джентльменів, намагаючись ніяким бортом їх не зачепити. Так як протока вузька, а випите вже вплинуло на дестабілізацію вестибулярного апарату

панства, точка їхнього торкання з планетою постійно змінюється з діаметром півтора метри. Бог свідок, ну не хотів я йому стукнути ліктем в вухо! Але випадково так і зробив. Незізла. Просто так вийшло. Вибачився і побрів собі далі…

• а) «Ну ніхуя собі. Отак на тобі і сьо! І пішов собі !»
  
• б) «Чьо ти чіпляєшся до людей ?! Пий , раз вже просив-плакався!»
  
• а) «А я кому хочеш пізди вломлю і тобі і ще всім молодим…»

Переходжу на третій левел. Нарешті переді мною тяжкі дубові двері і мій банк. А гарно звучить фраза – «Мій банк». «Що ви кажете ? Який банк ? А-а-а-а. Та це мій банк. Нууу як мій…я там працюю…». Кайф.Щасливо і торжественно простягнувши руку до дверцят чую позаду гарний голос вже зівчьора не молодої пані:

• П. «Челавєк! Мужчина! Стоп, стоп, стоп,стоп. Ізвєнітє. Доброє утро.»

Я не поспішно крадькома обернувся, можливо це я «челавєк», і не просто «челавєк», а «мужчіна»!

• 
  
• Я «Доброго ранку»
  
• П. «Скажитє, ви уже аткрити?»
  
• Я «Я для всіх і завжди відкритий», усміхаюсь
  
• П. «Ой .Ну ви же понялі а чьом я», тупо рже
  
• Я «Так, так. Ми вже працюємо»
  
• П. «Ну просто супер! Как раз успіваю єсчьо…», перераховує собі під ніс щось дуже дике і стьоммне, «ах да, у Вас можна взять в кретит??!»

Ну ніхера собі…Тільки в старих заїзджаних анектодах , афоризмах і на Баш.орг.ру можна було зустріти питання, що побудовано так не грамотно і визиваюче. Шкода , що там не пишуть як на них потрібно відповідати. Причому так відповідати, щоб було влучно, прикольно і що найголовніше на даний момент для мене- не образливо, так як це щось більше ніж стандартно розфасована жінка – це КЛІЄНТ! О! Родив...

• Я. «У мене брати не можна, але якщо ви пройдете у кредитний відділ , там ви зможете взяти у кого забажаєте. Там вам обов’язково допоможуть з цим ділом», тим часом мені і смішно і моторошно. Ну білявочко, білявочко, ну зрозумій жарт…
  
• П. «Ви такой забавний», рже. Значить усе добре. Мабудь, їй не кредит потрібен, а просто хочеться по загравати до привабливого парубка.
  
• П. «А можна паслєдній вапрос по кредітам? Ну часна – чесна паследній…!»
  
• Я. «Прошу»
  
• П. «А там мне точно дадуть? Потому как в ПромІнвесте всєм дают, а в Авалє са справкамі какіміта. У вас для етого чтота нужна дєлать, нєсті чьот, платіть может бить?»

Ну блін. Добре , що хоч не сказала «Давать в крєдіт». Ну і промін вест теж молодець, добрим самарітяненом став «всем даьот»! Прямо таки дівчинка Робін-Гуд: «У заможних брала, а бідним давала». -10 на дворі, а я торчу вже біля двух хвилин біля дверей успіваючи тільки здороватись з колегами. Метру не вистачило, щоб увійти. Якоїсь дріб’язкової секундочки, що б поринути у тепле та до сліз рідне середовище. Відразу навіяло пісню – «Не думай о секундах с высока…»